Життя за містом в Підмосков’ї — це тиша, свіже повітря. А ще це можливість відкрити вікно і відразу ж сказати, звідки дме вітер.
При південно-західному або південному вітрі над нами починає літати весь вміст місцевого військового аеродрому (а це, на хвилиночку, далеко не сучасні тихі лайнери).
Південно-східний вітер приносить запах бензину — у двох кілометрах знаходиться нафтова наливна станція, і періодично туди прилітає вертоліт з інспекцією нафтопроводу.
Північний або північно-східний вітер забирає з собою аромат з величезного полігону твердих побутових відходів, який всі ці роки експлуатувався з порушенням технологій (в тому числі і з видалення газів — нічого не робилося, тільки поставили кривий паркан, і все). Звалище хоч і в шести кілометрах, але сморід до нас долітає густа і дуже виразна.
На півночі у нас якийсь склад з продажу будматеріалів, піску і щебеню. Склад не електрифікований і обігрівається з побутової буржуйки. Судячи по запаху — топлять вугіллям. Відразу ж про залізниці думається…
На заході у нас зверосовхоз. При західному вітрі пахне звіриними екскрементами.
Залишається тільки північно-західний. При ньому вояки експлуатують іншу злітну смугу, а ще там ліси і свіже повітря.
Є ще проблеми з тишею, тому що далі по дорозі в напрямку звалища у нас піщаний кар’єр, куди цілодобово їздять самоскиди, підстрибуючи на трьох лежачих поліцейських поспіль. Ви коли-небудь чули, як гримить кузов у порожнього самоскида на штучних вибоїнах?
А в десяти кілометрах, за звалищем, у нас знаходиться величезний полігон НДІ Геодезії, де постійно щось вибухає. Звуку майже не чути — далеко, але наш ранок частенько починається з гремящіх дверей, скла і ворухливих фіранок. І все це розпуста хором коментують всі навколишні собаки на подвір’ях.
А коли ми переїжджали, стільки розмов було про свіжому повітрі і тиші! Не очікував, що так все обернеться. І що ці підступи так задолбают!
