ПРО МАЖОРІВ МИНУЛИХ ЧАСІВ — СТЕПАН МІКОЯН

109


«Мажор» — сучасний сленг, вживається для назви молодих людей із середовища «золотої молоді» (від фр. jeunesse doree), чиє життя і майбутнє влаштовують і визначають їх впливові батьки.
Під час Великої Вітчизняної війни багато сини високопоставлених радянських державних і військових діячів, військових командирів стали в єдиний солдатський стрій, чим заслужили повагу сучасників і нащадків. Вони так само, як і діти робітників, селян та інтелігенції воювали, отримували поранення і гинули.
Це всенародне єднання і стало однією з головних, визначальних причин перемоги над ворогом.
* * *
«Син за батька не відповідає!» — ці крилаті слова керівника Радянської держави В. В. Сталіна (в період з 1924 по 1953 рр..), під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. – Верховного Головнокомандувача, були відомі в Радянському Союзі майже кожному.
Однак, кожен із синів відомих у країні людей, пішов на фронт захищати Батьківщину від німецько-нацистського навали, чудово розумів, що прояв їм боягузтва, малодушності або, може завдати непоправної шкоди авторитету сім’ї, авторитету батька, або доброї пам’яті про нього. А для деяких їх них належність до особливого соціального стану стала злим, фатальним роком в долі.
Про те, як воювали «мажори» 1940-х років, залишилося досить багато свідчень. Про це розповідають справжні документи воєнного часу – нагородні листи, бойові характеристики, спогади сучасників, назавжди відобразили особистий внесок кожного з цих воїнів у загальну справу перемоги над ворогом.
Це досить об’єктивні сторінки життя молодих людей, які, незважаючи на своє «особливе» походження, накинули шинелі і пішли воювати, повною мірою розділивши долю однолітків свого покоління…
* * *
Гвардії капітан МІКОЯН Степан Анастасович, 1922 р. н., 12-й гвардійський винищувальний авіаційний полк (318-а винищувальна авіаційна дивізія ППО, 1-я повітряна армія ППО, Центральний фронт ППО), командир ланки, вірменин. Місце народження: р. Тбілісі, Грузія. У 1940 р. добровільно вступив у ВПС РСЧА*.
*Звання та посаду вказані станом на травень 1945 р.
* * *
Старший син Анастаса Івановича МІКОЯНА – революціонера, партійного і державного діяча, члена Політбюро ЦК ВКП(б) з 1935 р., заступника голови Раднаркому з 1937 р., наркома зовнішньої торгівлі в 1938 -1949 рр.., – Степан Анастасович МІКОЯН народився 12 липня 1922 р. в столиці Грузії р. Тифлісі (з 1936 року – Тбілісі).
До 1926 р. сім’я Мікоян жила в Ростові-на-Дону, потім, у зв’язку з призначенням Анастаса Мікояна на відповідальну державну посаду, переїхала в Москву.
З вересня 1937 р., після закінчення 7-го класу, Стенан Мікоян продовжив навчання у 2-й Московській артилерійської спецшколі, де отримав перші навички бойової підготовки.
У 1940 р. після здобуття середньої освіти, разом зі своїм другом Тимуром Фрунзе (див. статтю «Про мажорів минулих часів – Тимур Фрунзе»), вступив у Качинську військову авіаційну школу ім. А. Ф. М’ясникова, яку закінчив у серпні 1941 р. Присвоєно військове звання «лейтенант».
Після перенавчання у 8-му запасному ІАП був допущений до польотів на винищувачі ЯК-1, і продовжив службу в якості льотчика-винищувача 11-го ІАП Московської зони ППО. Присвоєно військове звання «старший лейтенант».
16 січня 1942 року в районі Істри, в 13-му бойовому вильоті, літак лейтенанта Мікояна був атакований, і помилково збитий радянським винищувачем ЯК-1* (*Льотчик-винищувач, Герой Радянського Союзу Михайло Родіонов, який збив Степана Мікояна, загинув 3 червня 1942 р. при спробі посадити пошкоджений літак, після скоєного подвійного повітряного тарану німецького бомбардувальника).
Степан Мікоян зумів посадити палаючий літак, але отримав сильні опіки рук та обличчя, які надовго вивели його з ладу.
Після виписки з госпіталю, з вересня 1942 по січень 1943 р. служив на Сталінградському фронті, на посаді льотчика-інспектора бойової підготовки Інспекції ВПС РСЧА. Брав участь у бойових вильоти, і брав участь в повітряних боях в складі 434-го ІАП (в цей же час у полку служив, і 18 вересня 1942 р. не повернувся з бойового завдання, його молодший брат Володимир МІКОЯН). Присвоєно військове звання «капітан».
У лютому 1943 року в складі 32-го гвардійського ІАП (434-й ІАП став гвардійським і змінив нумерацію на 32-й гв. ІАП) був спрямований на Північно-Західний фронт, звідки був переведений в 12-й гвардійський ІАП Московської зони ППО, на посаду командира ланки.
У Велику Вітчизняну війну гвардії капітан Степан Мікоян здійснив понад 50 бойових вильотів на літаках Як-1, Як-7Б і Як-9, провів (згідно з даними нагородних листів) 5 повітряних боїв із літаками супротивника. На бойовому рахунку льотчика-винищувача Степана Мікояна числиться, в загальній складності, 7 групових перемог.
Після війни закінчив ВВИА імені Жуковського і перейшов на льотно-випробувальну роботу в НДІ ВВС імені В. П. Чкалова.
Відчував 102 типу і модифікації літальних апаратів, включаючи Міг-23, Міг-25, Міг-27, Су-15, Су-24.
З 1978 року – заступник генерального директора з льотних випробувань НВО «Блискавка». Брав участь у створенні та випробуванні космічного корабля багаторазового використання «Буран», керував роботами по орбітальної літаючої моделі «Бор-4».
З 1992 року – у відставці.
Генерал-лейтенант авіації (1980), заслужений льотчик-випробувач СРСР (1963), кандидат технічних наук (1980).
За освоєння нової авіаційної техніки і проявлені при цьому мужність і героїзм присвоєно звання Героя Радянського Союзу (1975).
Нагороджений орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня, чотирма орденами Червоної Зірки, медалями.
Жив у Москві. Помер 24 березня 2017 р. у віці 94 років. Похований у Москві, на Новодівичому кладовищі.
* * *
З подання до ордена Червоного Прапора:
«…Капітан МІКОЯН, перебуваючи на фронті Вітчизняної війни з грудня 1941 р. по січень 1942 р. та з вересня 1942 р., справив на літаку ЯК-1 чотирнадцять бойових вильотів, загальною тривалістю 13 бойових годин, з них: на прикриття своїх військ – 12, прикриття ж.д. станції – 1, прикриття аеродрому – 1 бойовий виліт.
Беручи участь в 3-х повітряних боях, має збитими в групі 6 літаків противника, з них: 4 бомбардувальники і 2 винищувача.
Відмінна риса тов. Мікоян – безприкладну мужність, холоднокровність, готовність прийти на допомогу товаришеві, і непримиренна ненависть до ворога.
На Сталінградському фронті брав участь у двох тривалих повітряних боях. Капітан Мікоян завжди був там, де треба було не допустити повітряного противника до об’єкту, або виручити товариша з важкого положення.
За виявлену відвагу, безстрашність в боях з фашизмом і особисту хоробрість капітан Мікоян гідний нагородження орденом Червоного Прапора*.
Начальник Інспекції ВПС РККА полковник Ст. СТАЛІН. 11 листопада 1942 р.».
*Указом Президії Союзу РСР від 23.11.1942 р. нагороджений орденом Червоного Прапора.
ЦАМО РФ. Ф. 33, оп. 682524, д. 580, л. 204.
* * *
З подання до ордена Червоної Зірки:
«…Літає на всіх висотах до стелі літака, і в складних метеоумовах. Має 46 успішно виконаних бойових вильотів, провів 2 повітряних бою, збив в парі один літак противника.
Брав участь у героїчній обороні Сталінграда, за що нагороджений орденом Червоного Прапора та медаллю «За оборону Сталінграда».
Вдумливий, ініціативний офіцер, виявляє багато старання в навчанні і вихованні своїх підлеглих. Особисто дисциплінований, вимогливий, користується авторитетом серед підлеглих товаришів. Готовий виконати будь-яке завдання.
За період бойової роботи брав участь у супроводі особливо важливих транспортних літаків – Маршала Радянського Союзу ЖУКОВА, Головного Маршала авіації НОВІКОВА, Маршала артилерії ВОРОНОВА, Генералів армії МЕРЕЦКОВА і ПОПОВА.
Всього справив 7 вильотів літаків на супровід особливо важливих літерних літаків і поїздів. 1 серпня 1943 р. за відмінне супровід отримав подяку від Генерала армії ПОПОВА.
За відмінне виконання бойових завдань командування по супроводу особливо важливих літерних літаків і поїздів гідний урядової нагороди – ордена Червоної Зірки*.
Командир 12-го гвардійського ІАП гвардії підполковник МАРЕНКОВ. 8-го серпня 1944 р.».
*Наказом ВС 1 ВА ППО №: 13/н від 22.08.1944 р. нагороджений орденом Червоної Зірки.
ЦАМО РФ. Ф. 33, оп. 690155, д. 5311, л. 135.
* * *
На фото: 1944 р. Гвардії капітан МІКОЯН С. А.
Примітка: фото знайдено в інтернеті. Встановлення його справжнього авторства не представляється можливим. Ідентифікація та художня обробка знімка зроблені автором статті.
Леонід ІГНАТЕНКО, випускник РУДН 1978 р.