Спершу колитесь, гади! А після розберемося, що до чого

222

Задовбали люди-слідчі. В моєму близькому оточенні таких немає, але часто вони ховаються під маскою звичайних колег по роботі або просто гостей, що сидять поруч за столом. Розмова з ними завжди починається як легка, ні до чого не зобов’язує світська бесіда, але проходить кілька хвилин — і ти вже припертий до стінки, вимушений безпорадно виправдовуватися незрозуміло за що.

Приємний чоловік в гостях пропонує покласти мені салат із дрібно нарізаних огірків і помідорів. З цим салатом у мене пов’язані не дуже приємні спогади студентської молодості, коли після рясного узливання і закуси схожим салатом довелося відмивати мало не зі стелі. Але ж цього не станеш розповідати незнайомому чоловіку за столом, вірно? Тому просто ввічливо відмовляюся.

— Що, не любите? — співчутливо цікавиться чоловік.

— Ні, не дуже, — відповідаю я.

— А що так? — продовжує цікавитися співрозмовник.

— Просто не подобається смак.

— Не любите огірки з помідорами? А, ну зрозуміло. — каже чоловік і начебто відстає.

Насправді я люблю огірки і люблю помідори, окремо, цілими або крупно нарізаними. Але я буду виглядати безглуздо, якщо зараз почну пояснювати це незнайомцю, так і продовжувати беззмістовна розмова якось не хочеться, тим більше, співрозмовник начебто замовк. Але не тут-то було… Через деякий час приносять гаряче, і я кладу собі на тарілку половину чверть огірка і помідора. Уважний сусід одразу ж звертає на це увагу.

— А, так ви все ж їсте огірки та помідори? А чому не їли салат? — тон чоловіки все ще доброзичливий, так і ми за загальним столом у гостях, тому відразу послати його на три літери здається незручним. Міркую, як би швидше від нього відчепитись, не вдаючись у детальні неапетитні пояснення.

— Я просто не люблю дрібно нарізані овочі.

— Так? Але я бачив, що ви їли салат олів’є, а там як раз дрібно нарізані овочі! — переможно вигукує «слідчий», дивлячись прямо в очі, немов викрив мене у невідповідності показань при допиті, і через хвилину заарештує за вбивство з обтяжливими. Намагаюся залишатися спокійною і триматися в рамках пристойності:

— Я не люблю дрібно нарізані огірок і помідор в салаті. Олів’є я люблю.

— Але в цьому олів’є, що ви їли, був і свіжий огірок, і солоний! І обидва дрібно порізані!

Всі. Вечір зіпсований, апетиту немає, настрої, зрозуміло, теж. Черговий «слідчий» довів мене до сказу. Неважливо, що я зараз відповім, буду продовжувати намагатися бути ввічливою, вибухну або пересяду на інше місце — я ніби вже в чомусь винна, адже «він хотів тільки підтримати розмову, чого вона істерику на порожньому місці влаштовує». Люди, от навіщо ви так робите, а?