Історії

Мій хороший друг працює ветеринарним лікарем. Це у нього, як говориться, справа всього життя — він дуже любить свою професію, постійно вчиться чомусь новому, всякі курси підвищення кваліфікації проходить і т.

Я всього лише на рік старша за мою читаючої соратниці. Почасти мені простіше: я іншої статі. Але в звязку з тим, що одягаюся я зазвичай дуже неформально, непорозуміння виникають.Їду недавно на електричці від одного з дачі, везу кохання свого життя (гітару), виглядаю вкрай помяте — до семи ранку писали вірші в компанії.

Прочитала тут історію працівника школи і в черговий раз здивувалася ідіотизму людей, що відповідають за безпеку дітей. Просто страшно після цього дитину з сад або школу відпускати.

Аптеки, кіоски Росдруку, пошта, Ощадбанк, ларьки в метро, безліч держконтор. Знаєте, що їх обєднує? Дебільна скляна перегородка між продавцем (фармацевтом, чиновником, операціоністом) і клієнтом з щілиною на рівні пупа.

У мене захворіла дитина. Судячи по всіх симптомів — звичайна ГРВІ без ускладнень. Я не схильна до паніки — спокійно дзвоню в реєстратуру дитячої поліклініки, щоб викликати лікаря.

Порівнювати діагнози, говорите? Я ось недавно потрапила в ситуацію, коли з однією і тією ж проблемою зверталася до трьох різних лікарів і мимоволі порівняла їх укладення і підхід до вирішення проблеми.

Що у людей за звичка питати очевидні речі?Ось сидиш ти з носовою хусткою і засобом від нежитю.— Ти що, захворіла?У вусі красуються дві нові додаткові сережки.— А ти що, проколола вуха?Показуєш фотки і кажеш, що була в Іспанії.— Ой, а ти в Іспанію їздила відпочивати?Вчора була з довгим волоссям, а сьогодні короткі.— Ти підстриглася?Показуєш весільні фото.— Ой, а ти заміж вийшла?Помітно зростає живіт.— А ти що, вагітна?І так ще з багатьма іншими очевидними речами.Люди! Навіщо ставити ці питання? Так складно проаналізувати отриману інформацію? Якщо вже хочете поговорити на цю тему, то не починайте із дурних питань.

Сучасний світ зручний тим, що будь-яка жінка з бридкого каченяти може перетворитися в лебедя, якщо сама того забажає. Досягнення лікарів чудові: тисячі збільшених губ, прибраних горбинок на носі, красивих грудей, акуратних овалів особи, струнких стегон.

Я належу до числа шанувальників техніки всім відомої «яблучної компанії». Мене дуже сильно задовбали всі ті, хто намагається наставити мене на шлях істинний.— Це ж дуже дорого!Шановні, я хіба на ваші гроші собі все це купую? Немає.

Моя задолбашка про вічне: про водіїв, які не включають сигнали повороту, але про більш вузькою їх категорії — тих, хто не користується поворотниками у дворах.

Довелося мені деякий час попрацювати в місцевій регпалате. Я була і на прийомі документів, і на видачі, і помічником реєстратора встигла побувати. А мене задовбали люди досить популярною зараз професії — ріелтори.

Як же набридли адепти прискореного зростання. Ні, я про економічне зростання, а про зростання дітей. Чомусь верхом щастя вважається у батьків похвалитися тим, що їх дитятко помітно крупніше і вище однолітків.

Я призолов — любитель різних конкурсів. Я купую акційну продукцію, у мене в шафці купа різних кодів від різних пачок. Здавалося б, у кожного є хобі, але оточуючі мене вже задовбали!Не розумію, навіщо треба тицяти на мене пальцями і сміятися, коли я непомітно підбираю нікому не потрібну пачку або упаковку на вулиці.

Тут регулярно відписуються різноманітні «тыж», але у мене проблема іншого роду: задовбали різні «яж». Мій татко — за фахом інженер. Наскільки я можу судити, непоганий фахівець в області розрахунків (принаймні, спроектована ним обладнання не вибухає), але робота руками — це взагалі не його.

Як же задовбує, коли люди починають мірятися окулярами: — У мене -3. — А у мене -7! Так ось, дорогі товариші, окуляри — це засіб корекції. І вони визначають виключно недосконалість оптичного апарату ока, а ніяк не гостроту зору.

У нас спека, плюс 30, літо... І, звичайно, хочеться пити. Ось тут-то і починається моя задолбашка. У нас ремонт. Заходять установники вікон — і відразу просять «водички».

З тих пір, як близько чотирьох років тому я переїхав в північну столицю з Далекого Сходу, мене постійно зупиняють доблесні співробітники міліції метрополітену для «перевірки документів», а по суті — для перевірки реєстрації.

Шановні медичні працівники, поясніть мені, колись вашій колезі, чому ви для нас Марії Іванівни і Павли Васильевичи, а ми для вас «діточки», «жінки», «бабуленьки»? Чому вам так складно час прийому запамятати два слова або хоча б звертатися на нейтральне «ви»?Викликала сьогодні швидку допомогу свого 80-річної бабусі.

Завдяки модній хвилі нелюбові до дітей і небажання їх заводити коли-небудь, зявилися люди, які мене задовбали. Це ті, хто кажуть мені, матері двох дітей, що я даремно їх народила.