Я — представник професійного електорату. Я ходжу на вибори, дебати, мітинги, мелькаю в телевізійних роликах вашого міста, розповідаючи про те, за що люблю чи не люблю владу. І все це я роблю за гроші. Насправді, зрозуміло, у мене інша професія, і їй я теж заробляю. Але оскільки зайнятість перекладача-надомника непостійна, у мене є можливість поєднувати.
Почалося все тоді, коли губернаторські вибори ще й не думав скасовувати. Мені зателефонував колишній однокласник і попросив врятувати його за невелику гріш. Треба було прийти на дебати з кандидатом в губернатори і поставити питання про ремонт доріг. Я здивувалася, але погодилася — по-перше, зайвих грошей не буває, по-друге, мене тема ремонту доріг Екшн сно хвилювала. Приїхала, задала питання, отримала відповідь і на конвертик виході. Однокласник запитав, чи може звертатися до мене надалі.
З тих пір я бувала на багатьох дебатів, не пропустила ні одні вибори в своєму регіоні, дискутувала в інтернеті, відвідувала мітинги, давала інтерв’ю типу «ми опитали людей на вулицях» різним провінційним каналах — і за це отримувала гроші.
На самому початку, після третє, здається, дебатів, я все-таки запитала у однокласника, навіщо потрібна «підсадна качка» в моєму обличчі, адже буденні питання, які хвилюють всіх, явно є безліч бажаючих задати їх. З подивом дізналася, що з таких «підсадних качок» складається вся аудиторія на дебатах. І не тому, що хтось боїться слизьких питань, а тому, що звичайні люди на дебати, вибори просто не ходять.
З часом я перезнайомилася з купою таких же, як я. П’ять років тому ми курили біля будівлі мерії зі студентом Сергієм, якому набридло виживати на копійчану стипендію, і він вирішив «підгодовуватися» дебатами. Місяць тому ми курили з Сергієм вже в іншого адміністративного будинку, і я вітала його з народженням первістка. До речі, дружину Сергійко знайшов серед нашої братії на чергових дебатах. Університет він закінчив, знайшов роботу, але зайвих грошей не буває. Сергій каже, що як дитина підросте, будуть освоювати для інтерв’ю образ «молодої російської родини» — журналісти такий матеріал люблять, кандидати теж.
За ці роки я встигла попрацювати, здається, на всі більш-менш відомі партії в країні. І опозицією не цуралася. В інші дні з інтервалом у кілька днів у різних містах представляла дві протилежні точки зору. Мені не в лом. Мені в кайф: по країні покаталася, та й гроші платять.
А мене задовбали наші співгромадяни, які верещать, що вибори куплені, що питання кандидатам задають «підсадні качки», що демократії в країні немає. Задовбали тим, що їм ліньки відставити в сторону пляшку пива, відірвати п’яту точку від дивана і самим сходити туди, де «все куплено», подивитися своїми очима, спробувати задати питання, кинути бюлетень в урну.
Співгромадяни! Доки ви будете відмовлятися від своєї громадянської позиції, вважаючи за краще їй кухонні посиденьки і перегляд серіалів, за вас думка народу буду висловлювати я. Ця думка може не збігатися з вашим, може бути в корені неправильним і навіть образливим. І так, вона буде оплачено з ваших грошей. Так що не треба обурюватися нечесними виборами і узгодженими питаннями: ви самі за це заплатили. Ви заплатили мені за те, що я встану з дивана і прийду туди, куди вам йти лінь.
Обурені? Вперед! Сперечаюся, що біля вашого будинку на инфостенде висить плакат у дусі «кандидат такий-то запрошує вас на розмову такого-то числа за такою-то адресою». Не лінуйтеся. Сходіть хоч раз. А я посиджу вдома з пляшкою пива і подивлюся серіал.
